Незалежність людини та спільноти - це незалежність у екзистенцiйному (життя), матеріальному (власність) та духовному (свобода) аспекті. Якщо не дотримано хоча б одного з них, тоді незалежність не є самодостатньою, повноцінною, дієвою, перебуває під загрозою трансформації політичної системи у бік тоталітаризму. Якщо немає свободи, то немає й власності, немає повноцінного життя.
Ці філософські думки, як відомо, і стали передумовою для появи норм прав, а в подальшому законів, які покликані цю власність захищати, оскільки як було зазначено, без неї неможливий розвиток особистості та як наслідок суспільства.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. N 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Пропоную розглянути випадок позбавлення особи права приватної власності на майно органами досудового розслідування під час здійснення кримінального провадження.
Безумовно, вжиття заходів забезпечення кримінального провадження є необхідним і надзвичайно важливим задля досягнення його мети, водночас це не може нівелювати та порушувати права та інтереси інших осіб, які не є учасниками такого кримінального провадження. А їх вжиття може відбуватись виключно у суворій відповідності із законом.
Так, слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу.
Наявність ухвали про накладення арешту, як мінімум, є гарантією того, що процедура відбулась з дотриманням кримінально-процесуального законодавства, а слідчий суддя або суд належним чином перевірив доводи органу досудового розслідування.
Очевидним є те, що зняття арешту з майна накладеного в рамках кримінального провадження залишається можливим лише у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку, навіть за умови, що особа (власник) не є учасником кримінального провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 року по справі №202/1452/18 зводиться до того, що у разі, якщо арешт на майно накладено у порядку, передбаченому КПК України, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, має право оскаржити такі дії та звернутися до суду про скасування арешту лише у порядку кримінального судочинства. І такий порядок захисту прямо передбачений нормами КПК України і є ефективним.
Водночас, постає питання чи може особа, в якої було вилучене майно в рамках кримінального провадження, водночас без накладення арешту на таке майно, вимагати його повернення шляхом звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
Адже, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України).
Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55, статті 124 Конституції України.
Відповідно до ст. 387, 391 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Вважаю, що у випадку якщо особу було протиправно позбавлено права власності, без накладення у встановленому порядку арешту на її майно, остання має права захищати своє право саме в цивільному порядку шляхом пред’явлення позову до органу досудового розслідування про його витребування.
Вказане буде ефективним способом захисту права приватної власності.
У випадку, якщо на Ваше майно було накладено арешт - звертайтесь за захистом своїх прав до адвоката. +38 096 072 85 82.
