Ініціювання питання про застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Відповідача, особливо у господарському процесі, є доволі складним з точки зору доведення, питанням.
Судова практика Верховного суду з даного питання була майже сталою та зводилась до того, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Судова практика Верховного суду з даного питання була майже сталою та зводилась до того, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
(постанови Верховного Суду від 21.02.2020 у справі N 910/9498/19, від 17.09.2020 у справі N 910/72/20, від 15.01.2021 у справі N 914/1939/20, від 16.02.2021 у справі N 910/16866/20, від 15.04.2021 у справі N 910/16370/20, від 24.06.2022 у справі N 904/3783/21, від 26.09.2022 у справі N 911/3208/21).
Також, Верховний суд у вирішенні питання про забезпечення позову наголошував, що господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.
(постанова Верховного Суду від 10.11.2020 у справі N 915/167/20).
В свою чергу, в п. 35 Великої Палати Верховного суду від 15.09.2020 року у справі№ 753/22860/17 міститься висновок, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
З урахуванням вказаної постанови Верховний суд у постанові від 11.12.2023 року у справі № 904/1934/23 дійшов революційних висновків, які, на думку автора, є гарантіями ефективного судового розгляду, за умови належної перевірки добросовісності дій позивача.
Так, Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
За таких обставин, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності.
Також у вказаній постанові Верховний суд дозволяє використовувати термін «боржник» та вказує, що це не свідчить про упередженість і про передчасне вирішення ним питання щодо наявність заборгованості відповідача перед позивачем до розгляду спору по суті, оскільки відповідно до статей 509, 510 ЦК сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Вважаємо, що наявність практичної можливості отримати відшкодування безумовно пов’язана із існуванням дієвих механізмів для забезпечення позову, що відповідає ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому постанова Верховного суду від 11.12.2023 року у справі № 904/1934/23 свідчить про позитивні зрушення та адаптування висновків під реалії сьогодення.
